Сімпсони в кіно (The Simpsons Movie)
Якщо зазирнути в довідник населених пунктів США, то там виявиться цілих тридцять чотири міста з одною і тою самою назвою – Спрінгфілд. Але цьому не можна вірити – насправді їх тридцять п'ять, просто ще один Спрінгфілд є страшенно засекреченим містом. І то не тому, що в ньому знаходиться такий стратегічний об'єкт, як атомна електростанція – просто там живе таке стратегічне лихо масового враження, як Гомер Сімпсон.
В часи, коли Мерлін вже заснув, а Гаррі Поттер ще не народився, в маленькому англійському селі з дивною назвою Стіна, одного сільського парубка, Трістана, британська Оксана послала... ні, не за черевичками, які носить цариця, а за зіркою, що впала з неба. Впала вона в країну магії Грозовія, яку від села відділяла стіна. Ходити туди було небезпечно – там блукали дивні створіння, жили страшні відьми, а кожна миша могла виявитись зачарованим принцом.
Як свідчить невблаганна статистика – люди все менше цікавляться таким поняттям, як «сім'я». Падає не лише кількість шлюбів, а й їх тривалість – більшість з них розпадається вже протягом перших кількох років, бо основною причиною їх укладення була неуважність в сексуальних стосунках, що матеріалізувалась у вигляді спочатку вагітності, а потім і дитини.
В народі кажуть – від кохання до ненависті один крок. Але у них не було ані кохання, ані навіть симпатії – Нелл та Вуді щиро ненавиділи одне одного з пелюшок і жодної зустрічі не проходило без взаємних образ словом, а то й ділом. Якщо зважити те, що жили вони в сусідніх будиночках і зустрічалися дуже часто, можна зрозуміти масштаби цієї особистої війни.
Спостерігаючи за тим, що робиться останнім часом на наших екранах, вкотре приходиш до висновку, що бізнес в мистецтві повинен чимось суворо обмежуватись. Інакше в гонитві за своєю основною метою, себто отриманням прибутку, бізнес придушує будь-який творчий потяг, котрий сам по собі є лотереєю з великим шансом на фінансовий провал.
«Відкриття нової страви дарує людству незрівнянно більше щастя, аніж відкриття нової зірки» – сказав одного разу відомий цінитель смачненького Жан Антельм Брілья-Саварен, котрий так любив куховарити, що його ім’я дали одному з сортів сиру, якими так славиться Франція.
Ви ще пам'ятаєте, що таке «Прокляття чорної перлини»? Чотири роки тому цей піратський фрегат виплив у фільмі на тему, яку вже здавалося, остаточно поховали в Голівуді. На глядачів неначе дихнув свіжий морський бриз в спекотний літній день – легка, весела, іронічна стрічка про морських шукачів пригод і грошей не мала жодних претензій на щось більше за літню розвагу фільмом за мотивами діснейлендівського атракціону, приправленим останніми досягненнями в області комп'ютерної графіки – може саме тому і отримала їх визнання у вигляді зборів, які в чотири рази перевищили бюджет.