Примарний вершник (Ghost Rider)

Комікси...Цей американський витвір ні з чим порівняти в нашому житті – не було нічого такого, створеного людьми, щоб настільки сильно вплинуло на формування самої нації. Вперше згадані наприкінці 19 століття, вони набули більш-менш широкої популярності лише після Чорного четверга, початку Великої Депресії, коли охопленим відчаєм людям потрібно було хоч щось не пов'язане з акціями та безробіттям.

Дежавю (Deja Vu)

Чи не здавалось вам, що ситуація, в яку щойно потрапили, вже колись відбувалась у вашому житті? Мені інколи так здається, і враження, зізнаюсь, досить дивні. Вчені описують цей ефект багатьма хитромудрими словами, але простіше подібні речі називають дежавю. Ніхто ще не зміг повністю розгадати його причину, тому що, хоч майже кожна людина його відчувала, але цей стан непрогнозований і дуже рідко повторюється – вважається, що це просто помилка роботи відділів мозку, котрі відповідають за пам'ять.

Павутиння Шарлотти (Charlotte's Web)

У маленького поросяти Вілбура вочевидь погана карма, через яку його постійно підстерігає смерть. Першого разу вона прийшла по нього одразу після народження – Вілбур народився слабким та зайвим, за що господар мав його вбити, але тоді маленька донька містера Цукермана відвоювала пацюка і зробила з нього живу ляльку, з якими так полюбляють гратися маленькі дівчатка.

«Веселі ніжки» (Happy Feet)

Курчата забивають свого брата, чимось несхожого на них – так вже вони влаштовані. На жаль, тисячоліття еволюції та прогресу не змінили аналогічної звички в людському суспільстві, а у «Веселих ніжках» – і в пінгвінячому. Малюк Мамбл, який трохи примерз в яйці, котре впустив під час довгої полярної ночі його татко, саме такий вигнанець.

Роги і копита («Barnyard»)

Ніколи не думав, що дві посередності, з якими я згоден – цілком суб'єктивно, вважав «Одекерка» та канал «Нікелодеон», зможуть створити щось цікаве. Хоч «Нікелодеон» вважається чи не найпопулярнішим ТВ-каналом для дітей, його навіть в наших палестинах транслюють, але коли моє дитинство пройшло з Капітошкою та Петриком П’яточкіним, то я вже ніколи не стану фанатом мешканця ванної кімнати в геометричних штанях, мені взагалі їхня продукція, котра потрапляла на очі, не подобається вже одним своїм виглядом.

«Ритуал» Марини та Сергія Дяченко таки видано українською

Десять років потрібно було Україні, щоб вона почала відкривати для себе своїх геніальних письменників. В далекому 1996 році за різного роду проблемами країні було не до літератури, і у подружжя Дяченків на українських теренах вийшла тільки одна, майже непомітна для читачів, збірка оповідань, і лише зараз, коли події дворічної давнини сколихнули застояне пострадянське болото, у нас почали видавати книжки, які вже давно вийшли іншими мовами. Роман «Ритуал» взагалі постраждав свого часу з усіх сторін – по-перше, він вийшов одночасно із закінченням дилогії про брамника і загубився в тіні свого більш відомого та очікуваного брата, по-друге, підлітковій літературі тоді приділяли занадто мало уваги як видавці, так і читачі. І по-третє, хай мене звинувачують в упередженості, але йому не вистачало україномовного оформлення – ця книжка просто зобов’язана бути українською мовою, більш м’якою в порівнянні з російською, якраз для дітей та підлітків.

Lama презентувала свій перший альбом «Мені так треба» в «Квартирі Бабуїн»

Якщо зірочки запалюють, значить це комусь потрібно. Українська популярна музика останнім часом в такому стані, що нові яскраві зірочки їй необхідні, як повітря – наявні або з головою йдуть в політику, або одна за одною мігрують в напрямку сусідньої держави, видаючи російськомовні альбоми, орієнтовані в першу чергу на російський ринок. В такій ситуації прагматичний бізнесмен мабуть почав би за методом «фабрики зірок» нашвидкуруч робити десятки нетривалих проектів для заробляння грошей, але автори проекту Lama хотіли створити справді високоякісний продукт, тому робили все ретельно.